Психолог радить
Фролова Зоя Борисівна, 1971 р.н.
Закінчила Харківський державний педагогічний університет Ім. Г.С.Сковороди, викладач дошкільної педагогіки та психології.
Працює в Царичанському ДНЗ№4 »Берізка» Дніпропетровської області практичним психологом з 2011 р.
Кредо: Послідовність дорослих в своїх словах та вчинках є альфа і омега виховання.
.jpg)
ВПЕРШЕ ДО ДИТСАДКА
1. Як забезпечити дитині фізіологічний комфорт
Проблема адаптації до умов дошкільного закладу стосується дитини будь-якого віку, яка вперше переступає його поріг. І якщо вже звичним стало говорити про шести-семирічних дітей, які вперше йдуть до школи (тут усі суспільні служби і родина допомагають дитині — її готують до вступу у школу), то про підготовку до відвідування дитячого садка батьки часто й гадки не мають.
Нині серед новачків у дитсадку найбільша частина трирічних малят, мова піде про адаптацію до нього саме дітей цього віку.
Перед дитиною, яка почала відвідувати дошкільний заклад, постає проблема зміни вже сформованого поведінкового стереотипу, зумовлена зміною звичних умов життя і встановленням нових соціальних зв'язків. Частина дітей увіходить у нову ситуацію майже без проблем, і сльози, зітхання й важка ранкова розлука з батьками тривають лише у перші один-два дні. Дехто переживає негативні емоції дещо довше — чотири-сім днів. А в інших процес адаптації розтягується на два-три тижні.
Отже, щоб малюк легше сприймав нове оточення й звикав до нього максимально безболісно, необхідно підготувати його до цього.
Зміни навколишнього середовища і звичного способу життя викликають насамперед напругу. Настрій відображає стан здоров'я дитини і слугує важливим тлом для її розвитку. Помічено, що тривалий пригнічений настрій погіршує подальше формування психіки.
Щоб негативні емоції не стали на заваді малому у період оволодіння новими способами життєдіяльності, дуже важливо сформувати у нього позитивне очікування майбутньої зміни у його житті. Віддавши дитину до дитячого садка через сімейні обставини, батьки досить часто ставляться до неї співчутливо, з жалем. Відчуваючи це, вона також починає жаліти себе, вередує, відмовляється ходити у групу. Але можна закласти зовсім інше ставлення до дитячого садка — бадьоре, радісне, якщо пояснити малюкові, що новий для нього дім — то життєва необхідність, що він росте і переходить на нову сходинку свого розвитку, тож йому потрібні інші умови, потрібне товариство однолітків, нове середовище, де він зможе перебувати без опіки рідних. За такого настрою народжуватимуться позитивні почуття, бажання йти на зустріч з новими товаришами, з якими так цікаво грати, спілкуватися.
Аж ніяк не слід залякувати дитину садком: "Не будеш слухатися — віддам до дитсадка", а згодом, коли вона вже відвідуватиме його, погрожувати залишити її там, якщо не перестане плакати або вередувати. Це викличе страх перед дошкільним закладом і погіршить самопочування дитини у час звикання до незнайомого оточення, подовжить процес адаптації. До того ж, хоча трирічна дитина вже набула певного досвіду розуміння дійсного і вигаданого, проте він іще дуже незначний, та й подібні погрози батьків видаються їй досить правдоподібними. Цілком зрозуміло, ставлення до садка буде негативне. А тому про майбутнє відвідування його треба говорити вдома як про добру подію.
Спокійному і впевненому адаптуванню малюка до дитячого садка сприятиме поінформованість про життя у ньому. Початковим етапом знайомства може стати гра-драматизація. Дитині кажуть: Лялька Катруся піде до дитячого садка. Ходи сюди, Катрусю, привітайся. У тебе буде своя шафка для одягу (показують). Ти обідатимеш з дітьми за столом (садовлять ляльку за іграшковий стіл разом з іншими ляльками). У тебе будуть друзі, з якими буде цікаво й весело гратися. А потім за тобою прийде мама. Далі цей варіант доцільно розіграти вже з дитиною. Таке своєрідне передбачення подій допоможе їй почуватися в садку впевненіше.
Не лише варто, а й необхідно познайомити сина чи доньку з вихователем групи, порозмовляти з ним так, щоб дитина чула, що вона вже підросла і відвідуватиме дитячий садок, де про всіх малят піклується добра, чуйна вихователька, яка гуляє й грається з ними; нехай малюк також познайомиться з дітьми, з приміщенням групи, з іграшками й заохочуваний дорослими проявить інтерес до оточення. Вдома слід викликати у нього приємні спогади від побаченого, бажання швидше піти до дитячого садка. Перед тим не зайве, домовившись із завідувачкою та педагогом, кілька днів погуляти з дитиною на його території. Тож коли її вже офіційно приведуть до дитсадка, вона легше сприйме розлуку з матір'ю. Але не слід підглядати за нею, бо навряд чи не помітить, а от розхвилюватися може.
Не обов'язково першого ж дня залишати малого аж до вечора в групі: тривале перебування у незнайомому оточенні ще заважке для нього. Краще оформити його до дошкільного закладу хоча б за 2-3 тижні перед виходом матері на роботу і поступово подовжувати час перебування в дитячому садку. Нехай перший раз пробуде в новому колективі 1,5 — 2 — 2,5 години.
А ще непогано, щоб цей перший день у дитячому садку випав на середину тижня, ближче до вихідних. І нехай би це було (при змозі) навесні, влітку чи ранньої осені. У цю порудіти багато гуляють, а ситуація прогулянки звична для них.
Батькам не слід забувати також про таку особливість малят, яку можна назвати "зараженням емоціями": заплакав хтось один, а за ним, дивися, ще кілька найвразливіших з-поміж тих, чий дитсадківський «стаж» найкоротший. Подібна «ланцюгова реакція», ясна річ, негативно впливає на психофізичний стан дитини, а тому цілком слушно наперед дізнатися, скільки новачків прийде у групу протягом тижня і коли саме їх приводитимуть. Якщо це буде вранці, то краще привести свого малюка у другій половині дня. Коли ж новоприбульців виявиться троє-четверо або й більше, відвідання дошкільного закладу доцільно відкласти на наступний тиждень.
Окрім офіційного імені дитини, вихователям корисно знати її "домашнє" ім'я. Адже, може статися, у групі виявиться кілька Сашків або Оленок, тож Сашуня, Щурко, Лялюся або ж Зайчик, Крихітка чи Сонечко залюбки відгукуватимуться на звичні для них звертання.
Обговоривши поведінку малюка першого дня, варто домовитись про тривалість його перебування у садку наступного дня. Увечері вдома варто відсвяткувати початок дитсадківського життя і ознайомити всіх членів родини з тим, як минув день і чим він був цікавий дитині.
У подальшому слід частіше радитися з вихователем, аналізувати з ним поведінку і настрій дитини. Якщо буде помічено, що вона трохи притомилася, нехай кілька днів приходить до садка лише на прогулянку. Певні незручності від цього (тимчасові) компенсуються усвідомленням найголовнішої користі такого варіанту режиму: збереження фізичного та психічного здоров'я малюка, його позитивного ставлення до дошкільного закладу.
Позитивна налаштованість на відвідування дитячого садка полегшує входження у новий побут, одначе то лише один з чинників, які безпосередньо впливають на процес адаптування. Такими чинниками є взаємна відповідність режимів, за якими живе дитина вдома і в дошкільному закладі; певна самостійність у побутовому обслуговуванні (відповідно до віку) та рівень розумового розвитку.
2. Вчимо гратися і спілкуватися
Одним із чинників, який зумовлює міру складності адаптаційного процесу, є рівень розумового розвитку дитини. Що вищий він, то активніше малюк увіходить у систему стосунків з вихователем та однолітками. Рівень розумового розвитку дитини визначають за тим, як вона володіє мовою та різними формами гри. Що ж доступне трирічним дітям?
Оскільки процес розвитку характеризується наступністю і послідовністю, то варто пригадати шлях оволодіння мовою та грою.
Активне мовлення розвивається на основі домовного спілкування дитини з дорослим на першому році життя. Емоційно-особистісне спілкування, власне, є провідною діяльністю протягом першої половини року життя. Проте, на жаль, деяким батькам видається цілком достатнім забезпечувати маляті на цьому етапі життя добрий гігієнічний догляд і годування. Такий погляд не лише хибний, ба навіть небезпечний, оскільки відсутність емоційного, адресованого особисто малюкові спілкування спричинює затримку психічного розвитку.
Сформована у немовляти перша емоційна ситуативно-особистісна форма спілкування лягає в основу подальшого розвитку дитини, формування її потреб, досягнення успіхів.
Приблизно з другого півріччя поведінка малюка у контактах з дорослим набуває значних змін. Якщо раніше дорослий був для нього центром уваги, то відтепер з'являється і дедалі посилюється інтерес до предметів та дій з ними. Спілкуючись із тим, хто нею опікується, дитина намагається задовольнити свою потребу не лише у доброзичливій увазі, а й у співдії. Емоційне спілкування замінюється ситуативно-діловим, яке й складає підґрунтя взаємин з дорослим аж до трьох років. Однак це не означає, що емоційний контакт зникає, — він просто втрачає провідну роль і гармонійно вплітається у нову форму спілкування. Адже лише за позитивно емоційного ставлення дорослого до дитини вона зможе успішно оволодіти предметно-практичною діяльністю.
Чим же відрізняється емоційний контакт від ділового, практичного? Передусім тим, що емоційне ставлення вибіркове. Воно ґрунтується на досвіді особистісного спілкування з близькими людьми. А от ділова, практична взаємодія більш безособова і менше залежить від звички контактувати з певною людиною. За такої взаємодії між двома партнерами з'являється нова ланка — предмет, який відсторонює малого від того, з ким він спілкується. Тепер дорослий, залишаючись для нього джерелом тепла і доброзичливості, водночас стає партнером — спочатку у предметній діяльності, а згодом у грі, стає взірцем — людиною, яка поціновує і цінує його вміння. Від цього моменту починається залучення дитини до людської культури.
На жаль, ділове спілкування не завжди розвивається правильно. Деякі батьки оминають його, культивуючи лише емоційні контакти. Інші, тільки-но малюк починає маніпулювати предметами, полишають його наодинці з ними. Ще інші, хоча й не стоять осторонь, також припускаються помилок: замість коментувати дії з предметом, дають вказівки, які вимагають практичного виконання. Все це гальмує розвиток предметно-практичної діяльності, мовлення, пізнавальної активності дитини.
На етапі оволодіння предметною діяльністю спілкування виступає засобом її здійснення, засобом засвоєння загальнолюдських способів використання предметів. Втративши свою абсолютну позицію, воно продовжує інтенсивно розвиватись і стає мовленнєвим. Спілкування, пов'язане з предметними діями, не може бути лише емоційним, а має стати опосередкованим словом, яке містить у собі предметну співвіднесеність.
Новонароджене маля ще не здатне вимовити жодного слова, а лексичний запас трирічної дитини вже налічує близько півтори тисячі слів. Дитина навчається говорити, наслідуючи дорослого, і якщо ніколи не чула певного слова, то воно ніколи й не з'явиться у її мові. Дорослий має розмовляти з нею, щоб вона заговорила. Ще одна передумова збагачення лексичного запасу— отримання нових вражень. Перебування у час неспання в замкненому просторі аж ніяк не сприятиме хоча б частковому наближенню словника до вікової норми.
На другому році життя відбувається перехід від простого маніпулювання до якісно нових предметних дій — знаряддєвих. Вони особливі тим, що спосіб використання знаряддя не є очевидним. Це ми, дорослі, знаємо, що ложкою їдять. Дитина ж без нашої допомоги не навчиться використовувати її за призначенням. Роль випадковості тут надто мала. Ось чому наука дорослого у період раннього дитинства вкрай важлива для малюка, який відкриває для себе світ речей.
Дитина оволодіває предметно-практичною діяльністю завдяки своїй природній здатності наслідувати дії людей, які її оточують. Наслідування — це досить складна здатність, яка сприяє загальному розвиткові, навчанню, набуттю життєво важливих умінь та навичок, дорослішанню. Наслідуючи, малюк засвоює нове.
Формування предметно-практичної діяльності не є лише самоцінним. Тут важливий ще один бік — виникнення і становлення дитячої гри. Вона з'являється і розвивається саме на основі практичних дій з предметами. Відмінність між предметно-практичною та ігровою діяльністю полягає у тому, що перша спрямована на результат, а друга регулюється сюжетом і процесом дії. До трьох років закладаються основи гри, і без дорослого малому також не обійтися.
Дехто з батьків хибно вважає, що будь-яка дитина сама добре вміє гратися і її не треба цього вчити. Насправді ж малята у ранньому віці суціль маніпулюють іграшками, виконують одноманітні дії з ними (кидають, стукають, гризуть), не знаючи, як їх застосовувати. Часом виглядає так "гра" й дітей третього року життя, бо, виявляється, ніхто з дорослих не показав їм, як цікаво можна гратися.
Теза про те, що дитяча гра не виникає стихійно, сьогодні не потребує доведення. Дитина оволодіває ігровими діями, так само як і предметними, наслідуючи дорослого. Спочатку їй пояснюють призначення певної іграшки і дії з нею: "З чашки напувають ляльку, ведмедика, песика". Показують, що однією іграшкою можна гратися по-різному: ляльку годують, умивають, одягають, катають на машині, вкладають спати тощо.
Однією з передумов виникнення гри (як і розширення словника) є турбота дорослих про те, як забезпечити дитину різноманітними враженнями. Обмежена площею кімнати чи квартири, не знаючи назв і призначення елементарних речей, вона втрачає основу для розвитку гри: відтворення в уявній ситуації реалій щоденного життя.
Вчимося сказати дитині “ні “
Пригадаєте кішок — вони мають приголомшливу твердість характеру. Кішки завжди роблять те, що корисно ним в даний момент. Якщо кішка хоче грати з вами, то грає, якщо хоче спати, то спить. І жодні домовленості і шматочки ковбаски не допоможуть. Можливо, і з'їсть, але поступить все одно по-своєму. Вона не стане потурати вашим капризам. А тепер пригадаєте своїх дітей. Вони постійно намагаються змусити батьків щось зробити. І треба сказати, у них це прекрасно виходить. Чому? Тому що вони знають ту «кнопочку», на яку слід натискувати. Вони-то знають наші «слабінки» і віртуозно грають на них. «Ні». Це простеньке слово з двох букв здатне створити безліч проблем. Особливо там, де відмовляти доводиться найдорожчій людині на світі — власному дитяті. Тим часом розумний розподіл дозволів і відмов є основою будь-якого виховання. Що робити, якщо маля не хоче чути ваших аргументів і наполегливо наполягає на своєму? Перш за все вам потрібно засвоїти, що будь-яке дитя приходить в цей світ істотою абсолютно егоїстичним. Перший рік життя його фізичне виживання в буквальному розумінні залежить від того, наскільки люто він добиватиметься свого — криком, ревом, пхиканням і будь-якими іншими доступними йому способами. Чи варто дивуватися, що з роками маля не дуже прагне відмовитися від таких зручних моделей поведінки. Адже колись це спрацьовувало! Тому прийміть як даність: будь-яке дитя апріорі упевнене, що весь світ (а батьки особливо) існує для того ,
... щоб виконувати його бажання, і вельми активно протестує проти будь-якої відмови. Така його природа! Боротися з нею — означає подавити в дитяті перші паростки самостійності, життєстійкості і вільнодумства. Дитя повинне ХОТІТИ і УМІТИ добиватися свого! А ваше завдання, уміло лавіруючи між мільйонами дитячих «хочу» і вашими дорослим «треба», вести родинний човен по бурхливій річці життя. Не дуже пригнічуючи маленького егоїста, але і не настававши на горло власній пісні. Вправу «Пригадаєте . Треба пригадати ситуацію, коли батько намагався сказати дитяті «ні», але у нього це по тих або інших причинах не вийшло. Називається декілька ситуацій. відмови Немає — означає немає! Найпростіше говорити «ні» коли виконати бажання дитяти неможливо в принципі. Як правило, це питання, що стосуються здоров'я і безпеки дитяти (наприклад, «можна мені йти без шапки?»). Але навіть тут деякі батьки починають соромити дитяти, вимагати від нього розуміння і обурюватися. А навіщо? Якщо жодних інших варіантів окрім відмови немає, просто скажіть про це і переведіть розмову в інше русло. Що тут можна обговорювати? Ні, але. Використовується, коли бажання дитяти в цілому нормально, але ви не можете
виконати його по об'єктивних причинах. В цьому випадку ви не просто відмовляєте дитяті, а тут же пропонуєте йому зайнятися чимось або отримати щось інше: «Ні, я не зможу купити тобі зараз цю іграшку, та зате ми можемо піти гуляти, і ти покачаєшся на гойдалках!» В цьому випадку дитя не відчуває себе ущемленим, у нього не формується комплекс бідної людини, яка нічого не може собі дозволити. Він вчиться тому, що гарний настрій залежить не від конкретної речі, а від створених вами обставин. З іншого боку, використовувати цей прийом нескінченно теж не можна. Що ви робитимете, якщо одного дня нічого не зможете дати взамен? Втім, тоді залишається найголовніше — любов! Помилка помилкового компромісу Частенько ми намагаємося додати ситуації вигляд компромісу, хоча насправді і думки такою не допускаємо. «Питимеш молоко?» — пропонує мама. «Ні», — відповідає дитя. «Ні, ти питимеш молоко!!!» — наполягає мама. У результаті: молоко не випите, мама засмучена, дитя реве. У чому її помилка? Мати запропонувала дитяті вибір, і не його вина, що він вибрав те, що не входило в її плани. Тому ніколи не пропонуйте вибір, якщо для вас жодного іншого варіанту бути не може! Якщо маляти спочатку запитали, чого він хоче, почули відповідь, а потім заборонили, будьте упевнені: він обов'язково запам'ятає це і наступного разу буде ще упертішим і невгамовним. Якщо вже ви вирішили дати дитяті можливість зробити вибір, хай цей вибір буде реальним.
